A A A K K K
для людей з порушеннями зору
Комунальний заклад "Чуднівський ліцей" Чуднівської міської ради Житомирської області

Передумови успішної діяльності учнів на уроці

Дата: 26.10.2021 12:15
Кількість переглядів: 110

Передумови успішної діяльності учнів на уроці

Формування мотивації навчання

Коли йдеться про самостійну діяльність учнів, особливо у великих класах, то вчителі, як правило, висловлюють сумнів, бо, мовляв, учні не завжди бажають і не завжди можуть таку діяльність успішно виконувати. Є в цьому і певна рація, але це стосується випадків, коли робота в класі належним чином не підготовлена. В цьому розділі ми торкнемось заходів, які є передумовою успіху в тій ділянці.

Говорячи про "мотивацію", "мотиви", звичайно, мають на увазі ті чинники, які спонукають людину до діяльності. Джерелом мотивації в найбільш загальному розумінні є певна потреба, що створюється на основі суперечностей між тим, що людина має, чим володіє, чого досягла, і тим, чого вона ще не має, чим не володіє, чого не досягла. Бажання мати, оволодіти, досягти становить зміст потреби. І якщо в сферу таких потреб потрапляє навчальний предмет, то є підстави говорити про мотивацію його засвоєння.

Мотиви навчання мають двоякий характер. По-перше, вони можуть бути зовнішніми і виступати у вигляді вимог навчальних планів, програм, школи, вчителів, батьків тощо. Такі мотиви ґрунтуються на почутті обов'язку перед суспільством, сім'єю, учителем, товаришами. В їх основі — переконання щодо доцільності певної діяльності, почуття відповідальності, поваги до вимог школи, бажання зміцнити свою репутацію доброго учня тощо. Іноді зовнішні мотиви можуть мати негативний характер, наприклад, коли учень навчається лише для того, щоб уникнути покарання чи докору з боку вчителя або батьків.

По-друге, мотиви навчальної діяльності можуть зумовлюватися внутрішніми почуттями учня, пов'язаними з особистими інтересами, переконаннями, намірами, мріями, ідеалами, пристрастями, сформованими раніше установками.

Дія зовнішніх і внутрішніх чинників мотивації ("я повинен" і "мені хочеться") має бути врівноваженою, крайності тут небажані.

Абсолютизація внутрішнього зацікавлення звужує фактичні можливості учня, а сухий підхід з позицій зовнішніх вимог позбавляє процес навчання емоційного забарвлення. Проте в усіх випадках найменшу користь приносять зовнішні негативні мотиви — залякування двійками, записи в щоденнику тощо.

Нарешті, мотивацію треба розглядати не як короткочасний чинник, який можна відкинути після досягнення мети. Йдеться про те, щоб почуття обов'язку було стабільним, закріплювалося у характері людини і впливало на хід її життєдіяльності навіть тоді, коли стимулюючі фактори перестають діяти.

Оскільки мотивація має велике значення у навчанні будь-якого предмета, вчителеві важливо своєчасно збудити, зберегти і підтримати її. Але для цього йому необхідно чітко бачити можливі джерела мотивації. Розглянемо деякі з них.

Усвідомлення і прийняття учнем суспільної потреби навчання. Навчальна праця не є розвагою, і діти з самого початку навчання формують у собі почуття обов'язку щодо неї. Основою формування почуття необхідності вчитися є не примус ззовні, а особистісне прагнення, яке визначається усвідомленням потреб народу. Саме таке громадянське почуття обов'язку, споріднене з почуттям патріотизму, підказує учневі прагнення стати високоосвіченою людиною задля вищих цілей, готовою до виконання тих завдань, які може висунути перед ним суспільство. З огляду на це засвоєння учнем навчального предмета виступає як реалізація потреб його самого і потреб суспільства, з якими він повинен рахуватися як патріот і як громадянин. Обов'язок учителя — всіляко висвітлювати національну значущість того чи іншого навчального предмета, що репрезентує відповідну сферу знань.

Формування в учнів особистісних потреб засвоєння навчального предмета. З-поміж усіх можливих внутрішніх стимулів і мотивів доцільно виділити два, якими вчитель може успішно послуговуватися.

По-перше, кожен учень, незалежно від рівня успішності, має постійну потребу самовираження. Ця потреба притаманна людині будь-якого віку, але в підлітковому значущість її стає особливою. Юність — це пора, коли людина визначає своє суспільне обличчя, коли розпочинається процес її громадянського самоствердження. На цьому ґрунті спостерігається своєрідний спалах бажань, мотивів, активності, які поширюються на всі аспекти життєдіяльності. Потреба самоствердження стимулює процес самовдосконалення. У цей час підліток свідомо виробляє для себе правила поведінки, бере на себе певні зобов'язання, приносить присяги тощо. Однією зі складових цього процесу самовираження є бажання вчитися.

З метою повнішої реалізації цих мотивів у вивченні різних предметів необхідно, насамперед, розширити поле для самовираження учня, створити умови для самостійної, самокерованої діяльності. Відомо, що чим самостійнішою є виконувана робота, тим ретельніше учень до неї ставиться. Результат його діяльності в цьому випадку належить лише йому і може бути предметом гордості. Тому потреба самовираження передбачає наявність у класі умов, за яких учень міг би продемонструвати свої досягнення — перед класом, перед своїми партнерами, перед учителем.

По-друге, досліджуючи особистісні мотиви, не варто випускати з уваги і ту практичну функцію, яку той чи інший предмет, на думку учня, відіграватиме в його особистому житті. В учнів старших класів ці мотиви стають помітними. На відміну від своїх молодших товаришів, вони готові навіть взяти на себе певні додаткові труднощі, якщо предмет входить у коло їх інтересів. Вступаючи в пору вибору професії, вони трактують навчальний предмет найперше через призму своєї майбутньої діяльності. Таку мотивацію можна підтримати, порадивши учням цікаву додаткову літературу, зазначивши резонність їх прагнень.

Задоволення від самого процесу навчання є вагомим постійно діючим джерелом мотивації навчання, що називають радістю пізнання. Йдеться не про те, щоби навчання було легким і учень не відчував труднощів у навчальній праці. Навпаки, постійне переборення труднощів є неодмінною умовою такого задоволення. Успіх окрилює людину, невдачі позбавляють її віри в свої сили.

Задоволення від навчальної праці зумовлюється такими двома чинниками. По-перше, радістю досягнення результату, яка спочатку випливає з окремих успіхів, а згодом може стати постійною внутрішньою потребою, нормою. Потреба успіху формується за умов, коли учень постійно домагається позитивних результатів. В. Сухомлинський наголошував, що навчання втрачає свою виховну цінність, якщо воно не забезпечує реальних успіхів. Навпаки, почуття відрази до навчання, як правило, завжди має в своїй основі даремність зусиль учня. Майстерність учителя полягає в тому, щоб засобами індивідуалізації та диференціації навчання забезпечити помітне зростання компетенції учня. На думку С. Русової, "любов до знання ґрунтується на насолоді від розумової діяльності: чим вона більше самодіяльна, тим і насолода більша" (Русова С, 1994, с. 13).

По-друге, задоволення від навчання зумовлюється тим, що в процесі його реалізується потреба інтелектуальної діяльності, закладена в людині еволюцією. Завдяки цій потребі людина прагне до переборення труднощів навіть тоді, коли це не має для неї якогось практичного значення. Прикладом цього може бути участь в інтелектуальних іграх тощо. Вдале розв'язання задачі (проблеми) забезпечує нове, ширше розуміння дійсності, що й викликає в людини почуття задоволення.

У педагогіці потреби інтелектуальної діяльності пов'язуються з поняттям "пізнавальний інтерес". Останній є надійним і водночас реальним, незалежним від умов чинником мотивації навчання, який ґрунтується на привабливості процесу самовдосконалення і веде до "ненаситної" потреби у ньому.

У формуванні мотивів навчання і позитивного ставлення до предмета велику роль може відігравати сам учитель. Тут, насамперед, йдеться про стосунки, які склалися між ним і кожним учнем зокрема. Якщо вони доброзичливі, довірливі, передбачають взаємодопомогу, мотив радості від навчання має сприятливий ґрунт, а позитивне ставлення до вчителя переноситься на предмет. Водночас відчуженість, недовір'я, авторитарність, іронія з боку вчителя викликають в учня відповідні негативні почуття і зумовлюють пасивне ставлення до предмета, бажання "відсидітись" на уроці тощо. Байдужий вчитель не може захопити своїх учнів предметом. Якщо ж він постійно демонструє відданість своїй справі, впевненість в успіху своєї діяльності, віру в культурно-пізнавальну цінність предмета, це відразу передається учням і стає джерелом мотивації навчання.

Підсумовуючи сказане зазначимо, що в кінцевому підсумку головним джерелом мотивації є праця. Переступаючи перший раз поріг школи, дитина ще не дивиться на речі практично, але вона має добрі наміри щодо навчання і прагне діяльності, якою досі було заповнене ЇЇ життя. І якщо з часом ці прагнення зникають, то причина лише одна: відсутність самої діяльності в повному розумінні цього слова, тобто діяльності, коли людина сама усвідомлює свою задачу, сама шукає шляхів вирішення, сама вирішує і сама одержує результат.

Мотивація — не тільки супутник, але й продукт діяльності. Вона — як апетит: втрачається або розвивається залежно від того, чи людина обмежує себе в їжі, чи харчується смачно і досхочу. Лише радість від власного досягнення — пережитого інтимно чи в присутності інших людей — спонукає повторити дію. Про природне походження такого прагнення свідчить наше бажання розв'язувати кросворди, шахові задачі, встановлювати спортивні рекорди і т. ін. Нам приємно долати перепони та доводити собі й людям свої можливості. Але це стає дійсністю за умови, коли людина має право на вибір, на власне рішення.

Таким чином, проблема мотивації навчання у школі зводиться не до того, як її сформувати, а як її зберегти, не загубити, не зруйнувати, розвинути, як забезпечити дитині радість власного досягнення. Тут — джерело не тільки навчальної мотивації, але й людського щастя взагалі.

Сьогодні є вже підстави говорити і про нове могутнє джерело мотивації — ринок праці. Атмосфера конкуренції, потреба відстояти, поліпшити свою життєву позицію, прагнення успіху, нарешті, страх безробіття, — всі ці притаманні ринкові чинники формують особливу соціальну психологію, яка передається дітям уже в сім'ї. Тому потреба якнайшвидше "стати на ноги", "домогтись чогось" через навчання в розвинутих країнах характеризує психологію дітей дошкільного віку. Тут немає необхідності підганяти їх до навчальної праці, бо потреба в ній є потребою життєвою, власною.

 


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора